Лист із дерева життя
Іван Гаврилович Мельник - пам'яті митця з В.Раківця,що на Іршавщині
середу, 23 грудня 2015 р.
понеділок, 7 грудня 2015 р.
Два скарби Івана Мельника
Йому пекло й боліло – всеньке життя – як
тужний відголосок нелюдських тортур, що замолоду зазнав у севлюських катівнях
від пір’яників.
Але яким же він був життєлюбом, сповненим
оптимістичних устремлінь! І як тонко, щемно, хай деколи й
наївно звучало його поетичне слово, пронизане добротою та любов’ю до всього
сущого, до матінки – природи, до рідної землі. І, звичайно, до людей, до яких
мав велику приязнь та шанобу, й котрі відповідали навзамін йому тим же –
теплотою й щирістю.
Мова – про славетного поета-пісняра з
Великого Раківця Івана Гавриловича Мельника, чиє 95-річчя з дня народження
відзначить у нинішньому році творча спільнота краю.
Крізь товщу десятиліть, крізь пелену
буденності до нас, неначе ковток свіжого повітря дійшли його збірки
«Наливайтесь, грона» (1960), «Кого любиш дівчино» (1963), «Скибки сонця» (1973)
і колективна збірка «Пісне моя, доле моя» (1967), що стали справжньою окрасою й
кришталевим скарбом поетового багатого творчого доробку.
Нині так же пишуть … Проза буття
витіснила з комп’ютерного набору свіжі порівняння, незвичні звороти,
несподівані паралелі.
Вслухайтесь
у цей віршований шепіт:
Припорошив
сніг
Плетиво
доріг
І
гарячий дих
Років
молодих…
Весно,
озовись!
Мовкне
біла вись…
Мовкне,
бо не зна,
Що
душа – струна!
Або ось це, потаємним болем, що
вихлюпнулось на папір із закапелків душі:
Так
у роті сухо, терпко,
Під
грудьми пече.
Поклади
мені веселко,
Руку
на плече.
Як
її відчую дотик.
Може,
полегша…
Вір: життя не
анекдотик.
Жде
чогось душа…
Старожили села ще й до тепер згадують,
що Іван Гаврилович писав – наче пісню співав (у кишенях завжди мав на похваті
шмат паперу й олівець). Мелодійні, ритмічні, майже всі його твори можна
покласти на музику. А якби не писав, а передавав пензлем на полотні те, що
відчував, став би неперевершеним самобутнім художником.
Так уже судилося долею, що поряд по
життю йшли дві непересічні особистості, два таланти, два брати – поет Іван
Мельник і самобутній композитор Семен Мельник. У творчому тандемі вони дали життя
не одній пісні, які, на теперішньому слензі, стали справжніми хітами того часу
й посіли чільне місце у репертуарах знаних колективів. Пісні «Верховино,
полонино», «Яблука червоні», «Сад – сад виноград», запальні танці «Раківчанка»,
«Ардярський (Бубнарський)», «Раковецький кручений» підхопив і поніс по світу
Закарпатський народний хор.
Активний дописувач районної новинки
«Нове життя», різносторонньо обдарований і начитаний , Іван Гаврилович став
першим завідувачем сільської хати-читальні. А що не уявляв собі життя без
пісні, без народної творчості, то й створив агітбригаду, з якої потім,
представляючи Закарпаття, підкорив столичну сцену Києва. Згодом агітбригада
стала кістяком ансамблю пісні і танцю «Виноградар», де пліч-о-пліч й творили
брати Мельники, апробувавши в колективі усі свої твори й
довівши їх до вершин майстерності. Учасники ансамблю згадували, що коли
виступали у Києві, до братів Мельників підійшов знаменитий Григорій Верьовка
керівник однойменного хору: «Я не вірю, що ви двоє з села»…
… У народі кажуть, що щасливі ті батьки,
котрі знайшли своє продовження в дітях. Четверо доньок Івана Гавриловича та
його дружини Ніни Омелянівни – Надія, Людмила, Ніна й Оленка, а тепер уже й
молода паросль – численні онуки й правнуки так чи інакше мають в душі запалену
батьком і дідом свічку любові до народної творчості. Перша скрипка, звісно, за
Надією, що заслужено стала заслуженим працівником культури України, по крупинці
збираючи фольклорні шедеври. За довге творче життя вона випестувала й виростила
не один народний колектив. Разом з фольклорним ансамблем «Іршава», яким керує
ось уже чверть століття, об’їздила чи не пів – Європи, зачаровуючи вибагливу
публіку філігранною майстерністю. Виконання пісень і хореографічних композицій.
А ще вразила та синівська (вірніше,
дочірня) трепетна любов до татка і мамочки (для Раківця таке величання було
дивиною), яку доньки пронесли крізь довгі роки. Їхніми стараннями і зусиллям
увіковічнена пам'ять про батька у збірці його вибраних поезій «Лист із дерева
життя», що побачила світ позаторік в Ужгородському Поліграфцентрі «Ліра».
Переднє слово написала член Національної спілки письменників України Хрестина
Керита. А торік, у пору цвітіння маків, Закарпатська облтелерадіокомпанія
Тиса-1 показала стрічку «Пам’яті поета-пісняра з Іршавщини Івана Мельника».
Зворушливо, на фоні розкішної природи, завідувач редакції телерадіопрограм
мовами національних меншин Віра Кобулей камінчик до камінчика збирає про нього
– Людину, Митця, Лірика – спогади – одкровення членів великої Мельниківської
родини, колишніх солісток «Виноградаря», колег по перу, односільчан. Надія
Іванівна Мельник-Гудь зізнається, що дуже хотіла записати співанки у виконанні
квартету у складі Ксенії Бокотей, Ірини Галайди, Герміни Коцан (і вона ще юним
дівчам стала учасницею колективу). І хоч роки посріблили скроні й побороздили
обличчя, та як чисто ведуть у піснях ці жіночки свої партії! Ніби і не було
30-річної перерви.
Своє слово про поета у стрічці мовили
голова обласної організації Спілки письменників Василь Густі, Хрестина Керита,
дочки, онуки, ба! Вже навіть правнуки вправляються у прадідових віршах. А онуки
Євгенія Мельник і Мишко Калинюк ведуть свої хореографічні студії, в чому також
проявилися дідові гени.
Він не набув за життя великих
матеріальних статків. Та Іван Гаврилович того й не прагнув.
Підписатися на:
Дописи (Atom)